Великодня пригода
Засвітило сонечко ранком у віконечко. Поклала мама в кошик паску, писанки, ковбаску, та покликала донечку — Параску:
— Від себе і від Батька і від мене занесеш Бабусі Свячене!
І пішла Параска: в кошику ковбаска, писанки і паска. А дорогою дивуються горобчики:
— Цьвірінь! — що в Параски вишита запаска.
Іде Параска, вийшла на горбок. А до неї Бровко — песик: скік та скок!
— Куди ідеш та що несеш?
— Несу я паску, писаночки, ковбаску, від Батька і від Мами і від мене — несу Бабусі Свячене.
— А не буде там нічого і для мене? — Бровко питає, хвостиком махає.
— Писанки Матуся написали, оленями, півниками, сонцями прикрашали. Не на те трудились мої Ненька, щоб з'їв Бровко писанки смачненько!
— Подивись, Парасю, ще раз на Свячене: може там найдеться що для мене? — Бровко питає, хвостиком махає.
— Білу паску — не малі це речі! — Мама цілу ніч місили ще й пекли у печі. Ой, багато мали з нею праці! Чи ж годиться пасочка — собаці?
— Подивись, Парасю, ще раз на Свячене: я голоден — чи нема нічого в кошику для мене?
— Лиш ковбаска, вся товстенька, з салом. Мама її довго начиняли, ще й пекли! Я знаю, їсти ти готовий, та не дам ніяк ковбаски — псові!
— Поглянь, Парасю, в кошик — ще ж бо не порожній він! — Бровко благає, хвостиком махає.
— Не порожній, ще остався... хрін. Викопала я його сама в городі — може стане Бровкові в пригоді?
Дала Параска Бровкові ласощів тих, а Бровко лиш понюхав та: — Аааапчих!
В носі закрутило, в очах потемніло. Пчихнув Бровко, заточився та штовхнув Параску. Випустила вона з рук кошик, паску, писанки, ковбаску...
Покотилася з горбочка паска, а за нею стежкою всі писанки й ковбаска, а за ними кошик і Параска, а за ними, гавкаючи, Бровко — пес.
Котилися, котилися ранок весь. Аж мусіли стати, бо докотились до бабусиної хати. Встала тоді Параска, позбирала в кошик паску, писанки, ковбаску та промовила:
— Бабусенько, від Мами і від Тата і від мене принесла я ласощі вам на Свячене.
І сказала, як пригода приключилася: як усі вони з горбочка покотилися.
А Бабуся — нум Параску цілувати. Посадили її на покутті в хаті, а Бровкові біля порога дали велику кість. А він зубами: — хап! — і їсть, і досі їсть!
@
Lesia Chraplywa
За матеріалами:
http://abetka.ukrlife.org
