Українські казки для дітей

Казки є дуже важливим видом творчості. Вони навчають дітей бачити прекрасне в навколишньому світі, відчувати барвистість, багатство життя.
Казки передають колорит народних звичаїв, містять основи народного світогляду, закладають дітям міцні підвалини народної моралі. Так, Грінченко відзначав, що казка є чудовим навчальним матеріалом. Тож не дивно, що історія виникнення казок вже нараховує тисячі років.

Зокрема, українська народна казка, попри її багатоманітність, становить єдиний, монолітний блок нашої народної культури, утворений кількома потужними пластами, які виникли в різні історичні епохи. Найдавніші казки склалися задовго до виникнення державних утворень на нашій землі, до прийняття нашими предками християнства. Це, насамперед, казки про тварин, фантастичні казки, як-от казки про Яйце-райце, про Котигорошка.

Чимало українських письменників теж творили казки. Серед них Іван Франко,Леонід Глібов, Марко Вовчок, Леся Українка, Олена Пчілка, Юрій Федькович, Григорій Квітка-Основ’яненко, Левко Боровиковський, Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Юрій Федькович, Іван Наумович, Василь Сухомлинський та багато-багато інших.  Всупереч труднощам історичного шляху, українська літературна казка розвивалася і свідчила про те, що в мистецьких пошуках українські письменники йшли в ногу з письменниками Європи і світу.

Використовуючи народні мотиви для створення казок, наші письменники поповнювали скарбничку української культури. Так само і авторські казки, передаючись від батьків до дітей, з часом теж можуть стати народними.

Катерина Перелісна (Катерина Федорівна Глянько-Попова) - поетеса і письменниця, народилася в Україні, але довгий час жила в діаспорі, де не перестала радувати дітлахів українськими віршами, оповіданнями і казками.Вона є авторкою книжечок: «Для малят про звірят», «Ой, хто там?», «Котикова пригода», «Моїй матусі» та багатьох інших.

В народних казках передається з покоління в покоління мудрість народу, усе, що є вартим уваги нащадків, життєвий досвід, мрії народу, його почуття. Саме в народних казках відбивається характер нації та обставини її життя, і українські казки відрізняються від казок братів Ґрімм, так само, як відрізняється українець від німця. Народні казки завжди виховували, й виховують тепер,  любов до рідної землі, рідної домівки, рідної матері, інші до народу і Батьківщини в цілому.

У передмові до другого видання казки «Абу-Касимові капці» Іван Франко розкриває джерело її сюжету — казку із старовинної збірки арабських казок в німецькому перекладі, яку він колись придбав у антикварній книгарні. Письменник не просто переказав її, а ввів деякі нові мотиви за стару основу, щоб скерувати увагу читачів від казкових подій до живого життя, пробудити інтерес до реальних життєвих ситуацій.

Леся Храплива написала велику кількість віршів, казок і оповідань для дітей, передусім, для тих маленьких українців, хто волею долі опинився далеко від України, в імміграції, або вже там народився.

Михайло Іванович Жук народився за старим стилем 20 вересня (за новим — 2 жовтня) 1883 року в степовій Таврії, у Каховці, в родині маляра-майстрового.Йому рано довелося розпочати трудове життя. З восьми років працював на сезонних роботах на Дніпрі: здирав кору з колод на плотах. У пам'яті хлопчика закарбувалися спогади 115-річного прадіда, який носив оселедець, знав багато цікавих історій з минувшини і дотепно їх переповідав. Від нього, мабуть, і передалася ця здібність майбутньому поетові та художнику, котрий ще в дитинстві почав складати вірші, частівки та бувальщини.

Костянтина Малицька друкувала твори в журналах «Молода Україна», «Світ дитини», «Зоря», альманахах «Нова хата», «Учитель», «Жіноча доля», сатиричному часописі «Комар» та інших виданнях. Була редактором дитячого журналу «Дзвінок» (Львів). Писала статті на педагогічні і громадські теми, робила переклади.

Ірина Мацко - письменниця, ілюстратор дитячих видань, публіцист, видавець. Авторка численних творів для дітей та дорослих.

Василь Олександрович писав: „Я не відчував би всієї краси літнього світанку в селі, якби в далекому дитинстві мене не вразили до глибини душі прочитані матір'ю слова Шевченка „Тихесенько вітер віє, степи, лани мріють, між ярами, над ставами верби зеленіють...”.