П'ятачок. Дитяча казочка від Лесі Храпливої

П'ятачок

Був собі грошик-п'ятачок. Кругленький та блискучий. Несла його в руці Маруся. Ішла Маруся понад річку. Було темно надворі. Сказала Маруся:
— Я дуже боюся! — і побігла швиденько в хату. А коли бігла понад річку, біля млинка загубила п'ятачка. Котився п'ятачок, котився довгу мить — і вже на снігу, над самою річкою лежить. А ніч була темна та чорна, і нічого не було видно. Аж ось через той гай ішов до дітей святий Миколай. Ішов, ішов... Дивиться: щось блискуче на дорозі! Приглядається — а то п'ятачок на самому березі річки лежить. А якби він ще тільки один крок ступив, то у воду впав би і всі дарунки потопив! Каже святий:
— П'ятаче, п'ятаче, славний козаче! Врятував ти мене від біди — проси ж у мене, чого лише хочеш!
Я святий — все тобі зробити можу, чого тільки забажаєш!
А п'ятачок його просить-благає:
— Святий Отче Миколаю! Дай, щоб завжди і всюди мене лиш на добро вживали люди!
А Святий йому:
— Хай так і буде!
А другого дня ранком, скоро, не поволі, йде понад річку Гануся у школу. Побачила п'ятачок, зраділа знахідці, почала думати-гадати:
— Зможу я тепер у крамниці цукорки купувати!
А п'ятачок як почув — так і покотився геть від Ганусі. Котився, котився довгу мить — і вже на землі при шляху лежить. Не могла його знайти Гануся і сумна пішла дальше.
Аж іде-підскакує — скакіць, скакіць! — дорогою у школу Гриць. Побачив п'ятачок, зрадів знахідці, почав думати-гадати:
— Піду в кіно — так, щоб не знала мати!
А п'ятачок, як почув, та й покотився геть від Грицька. Котився, котився довгу мить — і вже на землі під каменем лежить. А Гриць не міг його знайти — і сумний пішов дальше.
Ішов дорогою Данило. Ніс у руках торбину та чорнило. Побачив п'ятачок — зрадів знахідці. Почав собі думати-гадати:
— Сьогодні в школі будуть грошики збирати, щоб на Різдво бідні діти могли разом з нами радіти. Треба й мені поспішати — п'ятачок туди віддати.
Взяв Данило п'ятачок у жменю, сховав у кишеню і веселий скоро, не поволі, побіг у школу.
А на перерві пішов до Галі, що в мальовану скарбонку грошики збірала. А там черга дітей стояла ось-тааааака! Діждався він і кинув у скарбонку п’ятака.
Зрадів п'ятачок: щасливий це був у нього день! Аж дзенькнув він на радощах: «Дзелень»!


За матеріалами:
http://abetka.ukrlife.org