Ця ніжна дитяча казка розповідає про маленького восьминога Каплика 🐙, який умів змінювати колір, але соромився свого дару. Він боявся бути помітним і мріяв стати звичайним, як усі. Та коли в морі трапляється біда, восьминіг розуміє, що саме його особливість допомагає іншим. Казка вчить дітей приймати себе, свої емоції та відмінності.
👶 Вік дитини: 4–8 років
На самому дні теплого моря, серед м’яких водоростей і коралів, жив маленький восьминіг на ім’я Каплик. У нього було вісім щупалець, круглі уважні очі й один особливий дар — він умів змінювати колір.
Коли Каплик хвилювався, ставав світло-синім.
Коли радів — жовтавим, мов сонячний промінчик.
А коли лякався — зовсім прозорим.
Та Каплик цього дуже соромився.
— Подивіться, він знову міняє колір! — сміялися маленькі рибки.
— Який дивний восьминіг, — шепотіли крабики.
І щоразу Каплик намагався стримувати себе, залишатися одного кольору — сіренького, непомітного, як камінчик на дні.
— Краще бути звичайним, — думав він. — Тоді ніхто не звертатиме уваги.
Одного вечора, коли море стало тихим і темним, Каплик сховався під каменем і слухав, як вода лагідно колихає водорості. Він мріяв заснути й не змінювати колір уві сні.
Але раптом почувся тихий плач.
— Допоможіть… — схлипувала маленька морська зірочка, що заплуталася між камінням.
Каплик обережно підплив.
— Я… я спробую допомогти, — прошепотів він.
Він простягнув щупальця, але було надто темно. Каплик злякався — і несподівано його тіло засвітилося ніжно-блакитним кольором.
Світло було м’яким і теплим. Воно освітило каміння, і зірочка змогла вибратися.
— Дякую! — зраділа вона. — Ти світишся, як морська лампа!
Каплик здивувався.
Ніхто ще ніколи не казав, що його колір — це щось хороше.
Наступного дня море занепокоїлося. Почалася сильна течія, і водорості переплуталися між собою. Маленькі рибки не могли знайти дорогу додому.
— Ми загубилися! — панікували вони.
Каплик відчув, як серце почало швидше битися. Він хотів сховатися, але раптом зрозумів: його дар може допомогти.
Він змінив колір на яскраво-зелений, як водорості, а потім — на коралово-рожевий, показуючи шлях.
— Пливіть за мною! — сміливіше сказав він.
Рибки попливли за кольорами Каплика й швидко дісталися безпечного місця.
— Ти нас врятував! — раділи вони. — Ти неймовірний восьминіг!
Каплик відчув, як його тіло стало теплим помаранчевим.
Це був колір радості.
Увечері він сидів біля свого камінчика й дивився, як море повільно засинає.
— Я думав, що мій дар — це щось дивне, — тихо сказав він морю. — А виявилося, що це саме те, що робить мене собою.
Вода лагідно обійняла його, а зорі відбивалися на поверхні, ніби усміхалися.
З того дня Каплик більше не ховав своїх кольорів.
Він дозволяв собі бути різним: іноді спокійним, іноді яскравим, іноді зовсім ніжним.
Бо зрозумів найголовніше: те, що відрізняє нас від інших, часто і є нашою силою 💙
І маленький восьминіг заснув, м’яко змінюючи колір, разом із тихим морем.
Leave a Comment