Пінгвін і нічний айсберг

Коли над Антарктидою сходила ніч, пінгвіни один за одним вкладалися спати. Вітер стихав, океан темнів, а сніг починав тихо виблискувати під зорями.

Маленьке пінгвіненя на ім’я Піко теж заліз під тепле крильце мами й заплющив очі.

Та щойно він задрімав, Піко побачив дещо дивне.

Далеко в морі, серед темної води, з’явився айсберг. Він світився м’яким сріблястим світлом, ніби всередині ховав шматочок місяця. Піко підвівся, тихенько зійшов з крижини й пішов до нього.

На айсберзі сидів старий мудрий пінгвін з повільним поглядом і спокійною усмішкою.

— Чому ти не спиш, малий? — запитав він.

— Я хотів дізнатися, чому айсберг світиться, — відповів Піко.

— Він з’являється лише тоді, коли день був довгий, — сказав мудрий пінгвін. — А ніч приходить, щоб усе розкласти по місцях.

Піко слухав, і йому ставало дуже спокійно. Незабаром айсберг розчинився в темряві, а Піко повернувся й солодко заснув.

Наступного дня він багато грався: ковзав по льоду, пірнав, сміявся з друзями. Увечері втомлений Піко знову ліг спати — і знову побачив айсберг.

Цього разу на ньому нікого не було. Зате посеред криги лежала його улюблена рибка — свіжа й смачна. Піко з’їв її з радістю й подумав:

— Завтра я покажу цей айсберг мамі й татові!

Вранці Піко розбудив батьків і повів їх до моря.

— Ось тут! — вигукнув він. — Я був тут уночі!

Але море було звичайним. Айсберга не було.

Піко розповів усе: і про мудрого пінгвіна, і про рибку, і про світло. Мама з татом уважно слухали, а потім усміхнулися.

— Напевно, тобі наснилися дуже гарні сни, — сказав тато.

— Такі сни приходять, коли день був повний радості, — додала мама.

Піко замислився — і теж усміхнувся.

З того часу він часто бачив айсберг уві сні. Там траплялися різні історії, і Піко із задоволенням ділився ними з друзями й батьками.

А вночі він засинав швидко, знаючи, що попереду на нього завжди чекає нова, тиха пригода.