Паровозик Чух-Чух та загублена піжама

Коли місто засинає, а у вікнах одна за одною гаснуть лампи, починає працювати нічний експрес. Його не видно з вулиці й не чути з балконів, бо їде він не по рейках, а по тонких сріблястих променях місяця.

За кермом цього експреса сидить паровозик на ім’я Чух-Чух — невеликий, уважний і дуже відповідальний, адже його маршрут пролягає через дитячі кімнати.

Тієї ночі Чух-Чух якраз проїжджав повз один будинок, коли помітив, що вікно на третьому поверсі світиться довше, ніж зазвичай. Місячний промінь там був неспокійний, ніби хтось постійно ворушився й не міг знайти зручного місця.

Паровозик пригальмував і зробив акуратну зупинку просто на підвіконні.

У кімнаті сидів хлопчик. Він був уже готовий до сну, але виглядав зовсім не сонним.

— Я не можу заснути без своєї піжами з літаками, — сумно сказав він, заглядаючи під ліжко. — Вона десь загубилася.

З полиці за всім цим уважно спостерігав іграшковий ведмедик. Він був трохи потертий, зате дуже досвідчений, бо знав цю кімнату краще за всіх.

— Якщо піжама з літаками зникла, — серйозно мовив ведмедик, — значить, вона точно вирушила в пригоду. Такі речі просто так не губляться.

Паровозик Чух-Чух тихенько посвистів, що означало готовність допомагати, і всі разом вирушили на пошуки.

Спершу вони заглянули під ліжко. Там було темнувато й трохи лячно, але швидко знайшли коробку з кубиками.

— Я бачив щось м’яке сьогодні вдень, — сказав один кубик, трохи перекотившись. — Але воно поїхало кудись далі, разом із машинками.

Машинки стояли під стільцем і виглядали дуже зайнятими.

— Піжама? — перепитав синій самоскид. — Вона проїжджала повз нас, але звернула до шафи. Сказала, що хоче відпочити в темряві.

У шафі було тихо й пахло чистою білизною. На нижній полиці сиділи шкарпетки, складені парами.

— Ми бачили піжаму з літаками, — зашепотіли вони. — Вона поспішала, бо не хотіла, щоб без неї хтось не заснув.

І справді, за кошиком для білизни вони знайшли знайому тканину з літаками, які ніби летіли просто в небо.

— Ось ти де! — зрадів хлопчик.

Піжама була трохи пом’ята, але цілком задоволена, що її знайшли. Хлопчик швидко її вдягнув, а ведмедик задоволено вмостився поруч на подушці.

— Час повертатися на маршрут, — сказав Чух-Чух і дав свій особливий сонний гудок. Він був тихий, м’який і зовсім не схожий на денний, гучний сигнал. Від нього повіки ставали важкими, а думки — повільними.

Хлопчик ліг, заплющив очі й одразу побачив сон. Уві сні він сидів у кабіні паровозика Чух-Чух, керував нічним експресом і проїжджав станцію за станцією: «Тихий Дім», «Спокійний Ліс», «Місячне Сяйво».

А Чух-Чух тим часом уже їхав далі по променях місяця, знаючи, що ще десь хтось шукає ковдру, подушку або просто не може заснути без маленької нічної пригоди.

І ніч знову стала спокійною, ніби хтось непомітно розклав сни по своїх місцях.І ніч знову стала спокійною, ніби хтось непомітно розклав сни по своїх місцях.