Коли вечір повільно опускався на місто, вулиці ставали тихішими, а вікна одне за одним гасили світло. Саме в цей час на дорогу виїжджала поліцейська машина Люмі. Вона рухалася неквапливо, без сирени, ніби боялася розбудити місто.
Люмі знала свій нічний маршрут напам’ять. Вона проїжджала знайомі вулиці, дивилася на порожні зупинки, слухала, як вітер шелестить листям.
— Усе має бути спокійно, — тихо подумала вона. — Ніч для відпочинку.
Спершу Люмі повертала до дитячого садочка. Удень там лунав сміх, а ввечері все завмирало. Гойдалки стояли нерухомо, доріжки були чисті, а маленькі вікна тихо темніли.
— Малюки сплять, — ніби прошепотіла Люмі й обережно мигнула фарами.
Ворота були зачинені, і машина повільно поїхала далі.
Потім на шляху з’являлася школа. Велика будівля здавалася ще більшою вночі. Люмі уважно оглядала подвір’я, спортивний майданчик, сходи біля входу.
— Завтра тут знову буде гамірно, — подумала вона. — А зараз нехай буде тиша.
Тут теж було спокійно — місто відпочивало перед новим днем.
Далі шлях пролягав через парк. Ліхтарі світили м’яко, лавки чекали ранкових прогулянок, а доріжки були порожні. Люмі проїжджала повз, перевіряючи, чи все на своїх місцях, і відчувала, як ніч стає ще глибшою.
Біля одного перехрестя вона помітила маленький рух. Під ліхтарем сиділо кошеня.
— Ти загубилося? — лагідно подумала Люмі й зупинилася.
Вона увімкнула м’яке світло фар і залишалася поруч, доки кошеня не впізнало знайомий двір і не зникло за воротами.
Після цього місто знову стало рівним і тихим. Світлофор працював справно, дороги були порожні, будинки спали. Люмі повільно повернулася на стоянку, знаючи, що цієї ночі все гаразд.
Коли небо зовсім потемніло, а зірки відбилися у вікнах, поліцейська машина зупинилася й відпочила. Вона знала: поки місто спить, хтось має тихо пильнувати його спокій.
І місто спало ще міцніше 🌙
Leave a Comment