Казка про метелика і квітку, яка перестала розквітати

На зеленій галявині, де вранці трава була вкрита росою, а ввечері повітря пахло медом, жив маленький метелик. Він любив літати повільно, розглядаючи кожну билинку й кожну квітку, ніби вони були його давніми друзями.

Найбільше метелик любив одну квітку — жовту, теплу, схожу на маленьке сонечко. Щоранку вона розквітала першою, а ввечері останньою ховала свої пелюстки.

— Добрий ранок, — тихо дзижчав метелик, сідаючи поруч.
— Добрий ранок, — шепотіла квітка, тягнучись до світла.

Але одного дня щось змінилося.

Метелик прилетів, як завжди, але квітка була зів’яла. Її пелюстки опустилися, а стебельце ледь трималося.

— Що з тобою? — злякано спитав метелик.
— Мені бракує сил… — прошепотіла квітка. — Сонце сховалося за хмарами, а роси сьогодні було зовсім мало.

Метелик замислився. Він був маленьким і не знав, як допомогти квітці самотужки. Але він знав одне: якщо другові погано, його не можна залишати.

— Я знайду для тебе допомогу, — сказав він і злетів у повітря.

Спершу метелик полетів до струмка. Вода там була холодна й чиста. Він попросив у струмка краплинку роси, і струмок погодився, бо любив тихих і добрих гостей.

Потім метелик полетів вище — туди, де крізь хмари пробивалися сонячні промені. Він довго летів, його крильця втомилися, але він не зупинявся. І один промінчик усе ж зігрів його, мов тепла долонька.

— Візьми трохи мого тепла, — сказало сонце. — Для квітки.

На зворотному шляху метелик зустрів бджілку. Вона несла пилок і з радістю погодилася допомогти.

— Разом завжди легше, — сказала бджілка.

Коли метелик повернувся на галявину, вже сутеніло. Він обережно скропив коріння квітки росою, приніс тепло сонячного промінчика, а бджілка залишила трішки пилку.

Квітка здригнулася…
І повільно, дуже повільно розквітла.

— Дякую… — прошепотіла вона. — Ти не дав мені зів’яти.

Метелик усміхнувся. Він був втомлений, але щасливий. Він зрозумів, що навіть маленький метелик може зробити велику добру справу, якщо не боїться піклуватися про інших.

Тієї ночі галявина засинала спокійно. А метелик, сидячи поруч із квіткою, знав: справжня дружба — це коли ти залишаєшся поруч навіть тоді, коли важко.

І квітка більше ніколи не переставала розквітати 🌼