На широкому зеленому лузі, де вдень трава була соковита й тепла, а ввечері ставала м’якою та прохолодною, жила добра корова на ім’я Мілка.
Удень вона повільно паслася, слухала дзижчання бджіл і спостерігала, як над лугом пропливають білі хмарки. А найбільше Мілка любила вечори.
Коли сонце торкалося краю пагорба й небо починало змінювати колір — з блакитного на золотий, а потім на темно-синій, — Мілка лягала в траву й дивилася вгору. Вона уважно стежила, як одна за одною на небі з’являються зорі. Деякі світилися яскраво, інші — зовсім тихенько, ніби боялися заважати ночі.
Одного разу, в особливо спокійну ніч, коли навіть вітер майже не дихав, Мілка помітила дивну річ. Вона нахилила голову до відерця з молоком — і раптом побачила, що молоко ледь-ледь світиться.
Світло було м’яке, тепле, наче в молоко впала маленька зірочка.
— Муу… — тихо здивувалася Мілка. — Це ще що таке?
Вона не злякалася. Навпаки — їй стало дуже затишно, ніби ніч лагідно торкнулася її рогів. Мілка обережно подивилася на небо й помітила, що зорі сьогодні сяють особливо близько, ніби спускаються до лугу.
Тієї ж ночі до Мілки прийшла маленька теличка. Вона довго ходила колами, зітхала й ніяк не могла вмоститися в траві.
— Чому ти не спиш? — лагідно спитала Мілка.
— Я боюся темряви… — прошепотіла теличка. — І сни до мене не приходять.
Мілка трохи подумала, а потім принесла відерце з тим самим світлим молоком.
— Спробуй, — сказала вона. — Воно сьогодні особливе.
Теличка зробила кілька маленьких ковтків. Світло в молоці стало ще м’якшим, а повіки телички повільно опустилися. Вона зручно вмостилася в траві, зітхнула й заснула з легкою усмішкою.
Мілка помітила, що молоко після цього засяяло тепліше, ніби раділо.
Наступного вечора до корови прийшов втомлений песик. Він цілий день охороняв двір і ніяк не міг заспокоїтися. Потім з’явилося ягнятко, яке сумувало за мамою. А ще — старий кіт, який давно не бачив добрих снів.
Усім Мілка давала трохи зоряного молока.
І кожен, хто його куштував, засинав спокійно, без страху й тривог.
Так Мілка зрозуміла важливу річ:
її молоко світиться не завжди, а лише тоді, коли комусь дуже потрібен спокій, тепло й добрий сон.
З того часу ночі на лузі стали особливими. Зорі світили яскравіше, трава дихала повільніше, а вітер шепотів так тихо, що його майже не було чути. Сни приходили м’яко, наче тепла ковдра.
А Мілка знову й знову лягала в траву, дивилася на небо й думала, що навіть звичайна корова може робити справжні дива — якщо в неї добре серце.
Leave a Comment