Динозаврик з надто довгим хвостом

У маленького динозаврика був дивно довгий хвіст.
Він ріс швидше, ніж у всіх інших, і з кожним днем ставав усе важчим і довшим. Коли динозаврик біг, хвіст тягнувся за ним по землі, чіплявся за камінці й кущі, а інколи навіть заважав повернутися.

— Ну й хвіст у тебе… — хтось сміявся.
— Ого, та він довший за тебе самого! — дивувалися інші.

А черепаха, у якої хвостик був зовсім маленький, зітхала й казала:
— От би мені хоча б половинку такого…

Але самому динозаврику зовсім не було весело. Йому здавалося, що через цей хвіст він незграбний і дивний. Він часто сідав осторонь і намагався заховати хвіст за камінь або під себе.

Одного разу під час гри маленький динозаврик почув крик.
Один з його друзів упав у глибоку яму й ніяк не міг вибратися — стінки були слизькі й круті.

Дорослі динозаври ще не встигли прийти, а друзі метушилися навколо.

І тут динозаврик, навіть не думаючи, опустив свій довгий хвіст у яму.

— Хапайся! — крикнув він.

Друг міцно вчепився, і за допомогою ще двох динозавриків вони витягли його назовні.
Усі завмерли на мить… а потім радісно загомоніли.

— Добре, що в тебе такий хвіст!
— Без нього ми б не впоралися!

Динозаврик здивувався. Він уперше подивився на свій хвіст не з сумом, а з цікавістю.

Іншого дня старші динозаври ласували солодкими плодами на верхівках високих дерев. Малеча дивилася знизу й лише ковтала слину.

— Нам до них ніколи не дістатися… — зітхнув хтось.

Але друзі подивилися на динозаврика.
— А якщо… використати твій хвіст?

Вони спробували разом: динозаврик обережно обвив хвостом стовбур, друзі допомогли йому втримати рівновагу — і раптом плоди опинилися зовсім поруч.

Сміх, радість, солодкий сік на мордочках — того дня всі наїлися досхочу.

— Нам пощастило, що ти з нами, — сказали друзі.

З того часу динозаврик усе частіше знаходив нові застосування своєму хвосту:
він допомагав переносити речі, підтримував друзів на слизьких каменях, навіть робив коло, за яке можна було триматися під час гри.

І якось він помітив, що вже давно не думав, що його хвіст надто довгий.
Він просто був… його.

Увечері динозаврик вмостився у своїй печері, згорнув хвіст колечком і солодко зітхнув. Очі вже злипалися, коли раптом хтось швидко забіг усередину.

— Ти не повіриш! — прошепотів друг-динозавр. — Я щойно придумав ще одне дуже смішне й корисне застосування для твого хвоста!

Динозаврик посміхнувся, позіхнув і відповів:
— Розкажеш завтра… А зараз — спати.

І печера наповнилася тихим, спокійним сном.