До перлин українського фольклору належать прислів'я та приказки — короткі влучні вислови, що в художній формі змальовують різні явища життя. Вони є узагальненою пам'яттю народу, висновками з життєвого досвіду. Прислів'я та приказки збагачують мову, роблять її образнішою, яскравішою.
Приказки та прислів'я називають ще приповідками, пословицями; найдавніша їх назва — притчі. Різкої межі між прислів'ями та приказками не існує, тому їх розглядають як один жанр. Різниця між ними полягає хіба в тому, що приказки будуються як одночленні речення, а прислів'я більш розгорнуті.
На основі спостережень над природою виробився досить стрункий народний календар, складений з прислів'їв та приказок. За давнім звичаєм за орієнтири бралися церковні свята: «Прийшов Петро — вирвав листок; прийшов Ілля — вирвав і два; прийшов спас — бери рукавиці про запас; прийшла пречиста — на дереві чисто; прийшла покрова — на дереві голо».
Уміння поставитися з гумором та іронією до своїх труднощів і злигоднів є ознакою оптимізму і морального здоров'я народу. Український народний гумор прийнято вважати м'яким, добродушним. Це справді так, коли йдеться про окремі вади характеру, вчинків чи зовнішності людей свого ж середовища. Тоді жартома, з усмішкою говорять: «Розуміється, як ведмідь на зорях»; «Розбалакалась, як свиня з гускою»; «Чорнобрива, як руде теля»; «Дурний, як сто пудів диму». Навіть кинувши ущипливе або грубувате слівце, прислів'я уміє делікатно пом'якшити його чи замінити натяком: «Не будь, тим, що ворота підкидає», «... тим, що лізе у тин», «... тим, що моркву риє», «... тією людиною, що догори щетиною».
Та коли треба, щоб слово стало зброєю, народ вдається до гострої сатири і сарказму: «Купіть собі, люди, пана, щоби вас бив!»; «Усе пани та пани, а хто ж буде свині пасти?»; «Батько мій був середній хазяїн: торби по боках, а сам посередині».
Знаючи ціну влучному народному слову, письменники з давніх часів і до сьогодні охоче користуються народними скарбами. У XIX ст., коли народна творчість стала однією з основ української писемної літератури, прислів'я та приказки впліталися в тканину творів І. Котляревського, Марка Вовчка, І.Нечуя-Левицького, М. Коцюбинського та інших письменників. Іван Франко згадував, що він об'їздив десятки сіл і міст Західної України і записав цілий збірник приповідок,— бо «на вічах і зборах виступали деякі бесідники-селяни, що так. і сипали приповідками, мов добрим намистом».
