Казка про їжачка і білочку, які посперечалися, хто швидший

У затишному лісі, де між високими деревами тихо шуміло листя, а сонячні зайчики гралися на м’якому моху, жив маленький їжачок. Він любив ранки, коли повітря було прохолодним, а стежки ще не поспішали разом із вітром. Їжачок ніколи не біг. Він ішов повільно, уважно дивлячись під лапки, і вважав, що так світ стає зрозумілішим і безпечнішим.

На старому дубі неподалік жила білочка. Вона була швидка й спритна, мов блискавка. Щоранку білочка перестрибувала з гілки на гілку, збирала жолуді й горіхи, і їй здавалося, що весь ліс рухається разом із нею.

— Подивись, як я вмію! — весело вигукнула вона одного дня, стрибаючи навколо їжачка. — Я можу оббігти галявину швидше, ніж ти зробиш три кроки!

Їжачок зупинився, підняв носика і спокійно відповів:
— Можливо. Але я завжди доходжу туди, куди йду, і ніколи не поспішаю даремно.

Білочка засміялася і замахала пухнастим хвостом.
— Тоді давай перевіримо! Хто перший дістанеться до старого пенька біля струмка!

Не чекаючи відповіді, вона миттю зірвалася з місця. Листя під лапками зашелестіло, гілки миготіли перед очима. Їжачок же рушив стежкою — повільно, але впевнено, обираючи рівні місця і обходячи слизьке коріння.

Білочка летіла вперед, не помічаючи нічого навколо. Та раптом її лапка ковзнула на вологому листі, і вона зісковзнула в густі кущі.

— Ой! Допоможи! — злякано пискнула вона.

Їжачок одразу почув її голос. Він зупинився, прислухався і обережно пішов на звук. Кущі були колючі, але їжачок не злякався. Він повільно розсунув гілочки й допоміг білочці вибратися.

— Дякую… — тихо сказала білочка, опустивши вушка. — Я так поспішала, що зовсім не дивилася під лапки.

Їжачок лагідно посміхнувся:
— Коли не поспішаєш, бачиш більше.

Вони трохи посиділи поруч, слухаючи, як дзюрчить струмок. Потім білочка сказала:
— Знаєш, я й справді думала, що швидкість — це найважливіше.

— А я думав, що всі мають бути такими повільними, як я, — зізнався їжачок.

Вони засміялися і разом рушили до пенька. Цього разу білочка йшла повільніше, а їжачок — трохи сміливіше. Коли вони дісталися мети, сонце вже хилилося до заходу.

Не було важливо, хто прийшов першим. Важливо було, що вони прийшли разом.

Відтоді білочка навчилася бути уважнішою, а їжачок — довіряти собі й світу. І в лісі всі знали: коли вони поруч, навіть різні характери можуть стати справжньою силою.

🌙 Мораль:
Кожен має свої сильні сторони, а справжня дружба — це не змагання, а підтримка.