Українські народні іграшки роблять з різних матеріалів, переважно природніх - з глини, тіста, дерева, соломи, лози, паперу та інших. Де-не-де ще збереглися керамічні та дерев'яні іграшки — «лялька», «кінь», «вершник», «птах» тощо, датовані 19 століттям.
Глиняні забавки майже в усіх гончарських селах виробляли переважно жінки і діти гончарів, а з окремих центрів іграшки вивозили на ярмарок. Гончарі налагодили виробництво свищиків у вигляді коників, баранців, півників.
Українські майстри роблять також дотепні механічні забавки з рухомими деталями — фігурки з'єднаних планками ведмедів, ковалів, ткачів, теслярів, які гарно "працюють" у парі внаслідок руху планок. Українські дівчатка здавна гралися ляльками, зробленими з клаптів тканини. Їх виготовляли для дітей мами і бабусі.
Є також іграшки, пов'язані з календарними обрядами. Навесні мами випікали для своїх дітлахів «жайворонки» з тіста, аби ті закликали за їхньою допомогою з вирію пташок. На Різдво пекли пряники — «півники» і «коники». На Великдень робили великодню ляльку-панянку з трави.
Усі українські іграшки навіть складно перерахувати: це свищики, мотанки, іграшковий посуд, човники, візочки, коники з вершниками, дзиги, вітрячки, деркачі, фуркала, всілякі цяцьки з кори, дерева, глини, соломи, з овочів, квітів, трави тощо. Здебільшого діти виготовляли їх самі (для себе або молодших братів і сестер).