Над Дніпровою сагóю *
Над Дніпровою сагóю
Стоїть явор меж лозою,
Меж лозою з ялиною,
З червоною калиною.
Дніпро берег риє-риє,
Яворові корінь миє.
Стоїть старий, похилився,
Мов козак той зажурився.
Що без долі, без роди?ни
Та без вірної дружини,
І дружини і надії
В самотині посивіє!
Явор каже: — Похилюся
Та в Дніпрові скупаюся. —
Козак каже: — Погуляю
Та любую пошукаю. —
А калина з ялиною
Та гнучкою лозиною,
Мов дівчаточка із гаю
Вихожаючи, співають;
Повбирані, заквітчані
Та з таланом заручені,
Думки-гадоньки не мають,
В’ються-гнуться та співають.
24 червня 1860 р., С.-Петербург.
* Сага - 1) заболочений вільховий гай
2) річкова затока
----------------------------
Тече вода з-під явора
Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явор молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.
Тече вода із-за гаю
Та попід горою.
Хлюпощуться качаточка
Помеж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.
Тече вода край города.
Вода ставом стала.
Прийшло дівча воду брати,
Брало, заспівало.
Вийшли з хати батько й мати
В садок погуляти,
Порадитись, кого б то їм
Своїм зятем звати?
7 листопада 1860 р., С.-Петербург.
--------------------------
Садок вишневий коло хати
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи, дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сем’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.
З циклу віршів "В казематі". Датовано 30 травня 1847
----------------------------
Ой стрічечка до стрічечки
Ой стрічечка до стрічечки
Мережаю три ніченьки,
Мережаю, вишиваю,
У неділю погуляю.
Ой плахотка-червчаточка,
Дивуйтеся, дівчаточка,
Дивуйтеся, парубки,
Запорозькі козаки.
Ой дивуйтесь, лицяйтеся,
А з іншими вінчайтеся.
Подавані рушники...
Отаке-то козаки!
кінець червня — грудень 1847 р., Орська фортеця
-----------------------------
Нащо мені женитися?
Нащо мені женитися?
Нащо мені братись?
Будуть з мене, молодого,
Козаки сміятись.
Оженився, вони скажуть,
Голодний і голий,
Занапастив, нерозумний,
Молодую волю.
Воно й правда. Що ж діяти?
Навчіть мене, люде,
Іти хіба до вас в найми?
Чи до ладу буде?
Ні, не буду чужі воли
Пасти, заганяти;
Не буду я в чужій хаті
Тещу поважати.
А буду я красоватись
В голубім жупані
На конику вороному
Перед козаками.
Найду собі чорнобривку
В степу при долині —
Високую могилоньку
На тій Україні.
На весілля товариство
Вийде погуляти
Та винесе самопали,
Викотить гармату.
Як понесуть товариша
В новую світлицю,
Загомонять самопали,
Гукнуть гаківниці.
Як положать отамана
В новій хаті спати,
Заголосить, як та мати,
Голосна гармата.
Гукатиме, кричатиме
Не одну годину.
І рознесе тую славу
По всій Україні.
Орієнтовно: січень — квітень 1849 р., Раїм.
Мотиви вірша мають численні паралелі в українських народних піснях та думах (дума про Федора Безродного, пісні «Бідна наша, бідна наша головонька...», «Ой кінь біжить, трава шумить...» та ін.).
Самопал — старовинна ґнотова рушниця, що не має замка і заряджається з дула.
Гаківниця — довга і важка рушниця з гаком на прикладі, яка була на озброєнні в запорозьких козаків у XV — XVI ст.
-----------------------------
І досі сниться: під горою
І досі сниться: під горою
Меж вербами та над водою
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід
Коло хатиночки і бавить
Хорошеє та кучеряве
Своє маленькеє внуча.
І досі сниться, вийшла з хати
Веселая, сміючись, мати,
Цілує діда і дитя
Аж тричі весело цілує,
Прийма на руки, і годує,
І спать несе. А дід сидить
І усміхається, і стиха
Промовить нишком: — Де ж те лихо?
Печалі тії, вороги?
І нищечком старий читає,
Перехрестившись, Отче наш.
Крізь верби сонечко сіяє
І тихо гасне. День погас
І все почило. Сивий в хату
Й собі пішов опочивати.
Орієнтовно: січень — квітень 1850 р., Оренбург.
-----------------------------
Ой маю, маю я оченята
Ой маю, маю я оченята,
Нікого, матінко, та оглядати,
Нікого, серденько, та оглядати!
Ой маю, маю і рученята...
Нікого, матінко, та обнімати,
Нікого, серденько, та обнімати!
Ой маю, маю і ноженята,
Та ні з ким, матінко, потанцювати,
Та ні з ким, серденько, потанцювати!
10 червня 1859 р., Пирятин
-----------------------------
Ой діброво — темний гаю
Ой діброво — темний гаю!
Тебе одягає
Тричі на рік... Багатого
Собі батька маєш.
Раз укриє тебе рясно
Зеленим покровом —
Аж сам собі дивується
На свою діброву...
Надивившись на доненьку
Любу, молодую,
Возьме її та й огорне
В ризу золотую
І сповиє дорогою
Білою габою —
Та й спать ляже, втомившися
Турбóю такою.
15 січня 1860 р., С.-Петербург
.
Вірш є вільним переспівом української народної пісні «Ой дуброво, дубровонько!..», яка побутувала в Галичині й увійшла до альманаху «Русалка Дністровая»
-----------------------------
За матеріалами:
http://litopys.org.ua
