Беруть завидки на чужі пожитки
Заліз кіт на сало та й кричить: «Мало!»
Що на людях видно, то й собі жадно.
Залізо іржа з'їдає, а заздрий від заздрощів погибає.
Заздрий від чужого щастя сохне.
Заздрість здоров'я їсть.
Бачить чуже під лісом, а не бачить свого під носом.
Чує кіт у глечику молоко солодке, та морда коротка.
Є в глечику молоко, та голова не влазить.
Не дурний крук, щоб впустив з рук.
На чужий коровай очей не поривай, а свій дбай.
Заздренному боком вилізе.
За копійку аж труситься.
Зависливі очі, як у попа.
Скупий, аж синій.
В чужих руках завше більший шматок.
У кожного рука к собі крива.
На чужій ниві все ліпшая пшениця.
Як мед, то ще й ложкою.
Своє з'їв і на моє зазіхає.
Від користі серце кам'яніє.
За користю біжить ристю.
Вовк і лічене бере.
Повадиться вовк до кошари, то все стадо перебере.
Дайте мені та ще й моїм дітям!
Найміть мене обідати.
То такий, що й каменя не дасть голову провалити.
Всім по сім, а мені таки вісім.
Гребе, як кінь копитом.
То лиш курка від себе гребе.
Бездонної бочки не наллєш.
Дірявого мішка не наповниш.
У скупого все по обіді.
Скупий складає, а щедрий споживає.
На тобі, небоже, що мені негоже.
На тобі, Гаврило, що мені немило.
Убогому мало чого бракує, а захланному — всього.
І сам не гам, і другому не дам!
Пес на сіні лежить — сам не їсть і другому, не дає.
ЯК «на», то чує, а як «дай», то глухий!
І ку?ма сором, і хліба жаль.
У нього не розживешся і серед зими льоду.
Тонув — сокиру обіцяв, а витягли — топорища шкода.
За двома зайцями не гонись, бо й одного не піймаєш.
Скупий, якби міг, то б два рази одно їв.
Дере, як за рідного батька.
Це такий, що за шматок кишки піде сім верст пішки.
Собі на прибиль, другим на погибель.
* * *
Ласий, як кіт на ковбаси.
Менше вкусиш, швидше ковтнеш.
І тяжко нести, й жалко кинути.
Гірко з'їсти, і шкода покинути.
До рота добрав (ложку), та в миску не влізе.
Сього-того по макітерці, та й годі з мене!
«А я вже перехватив».— «Як?» — «Та з'їв окраєць хліба, та дві паляниці, та два решета гнилиць».
Із'їв, як за себе кинув.
Оце їсть! Аж поза вухами лящить.
Допався, як віл до браги.
Наша невістка, що не дай, то тріска.
Як молодим бував, то сорок вареників з'їдав, а тепер хамелю-хамелю і насилу п'ятдесят умелю.
Їж, Мартине, мати ще підкине.
Оці ще з'їм, та після ще сім, та ще полежу, та ще стільки змережу, подивлюсь на сволок, та ще сорок, а як не полегшає — значить, пороблено.
Напав нежить, ніде й шматок хліба не влежить.
На гарячку слаба, а без пам'яті хліб їм.
Допався, як дурень до мила.
Вип'є і з'їсть за трьох дурних і за себе, четвертого.
----------------------------------------
